26 квітня 1986 року сталася нечувана жахлива подія – аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Звістка про цю катастрофу блискавично облетіла увесь світ. Про неї негайно повідомили засоби масової інформації всіх країн. Нічого про цю трагедію не знав тільки народ України, на долю якого випала Чорнобильська біда.
Ранок… Чорний ранок… 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилині 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Мирна, щаслива весна перестала існувати для українського народу.
З того жахливого часу минуло вже 34 роки. За цей час зроблено багато для ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. Та, на жаль, досі не має чіткої статистики, яка б давала вичерпну відповідь про смертоносні наслідки людських жертв і матеріальних затрат.
Чорнобиль… Мертва зона… Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.
Про цю жахливу подію важко згадувати. Жах проймає душу при думці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирали повільно і в тяжких муках. Ще багато століть трагедія про себе буде нагадувати страшними хворобами та бідами.
Ми повинні завжди пам’ятати про подвиг тисячі ліквідаторів аварії, щоб як і вони, стати у потрібну хвилину на захист свого народу, бути гідними, чесними, любити і берегти рідну землю.
Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, забираючи все нові й нові жертви. На квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.
Але ми віримо, що пісня в лузі ще озветься, і доля сонечком зійде, з’явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, наша загублена земля.
Пролітають роки після аварії на ЧАЕС…
Та тривога не покидає, наш біль не вщухає. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям.
Б’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля…
Вони нагадують: Пам’ятайте!