Продавець (з лотка, на ринку)

P_14

Продавець – це кваліфікований консультант покупця, його добрий порадник. Нинішній працівник торгівлі – це ініціативна, самостійна в прийнятті рішень особистість, яка відзначається оперативністю, творчим підходом до вирішення всіх питань, пов’язаних із продажем товару та збільшенням товарообігу.
В обов’язки продавця продовольчих товарів входить консультування покупця про ціну, властивості, смакові якості, кулінарне призначення і харчову цінність товарів. Він пропонує взаємозамінні і нові товари, а також товари супутнього попиту. Контролює своєчасне поповнення робочого запасу товарів, слідкує за термінами реалізації продуктів. Оформляє прилавкові та внутрішньо магазинні вітрини. Вивчає попит покупців. Бере участь в інвентаризації товарів. Контролює асортимент та залишки товарів через мережу інформаційних технологій. Одержує товари зі складу та від постачальника. Перевіряє і відбирає товари, які не підлягають прийманню за наявними дефектними ознаками.
Торгівля – рушійна сила економіки. Тому, сучасний продавець – це і товарознавець, і маркетолог та ініціативна, самостійна, професійно освічена людина.

Історія професії
Професія «продавець» – одна з найстаріших. Корені цієї професії входять глибоко в історію людської цивілізації.
Купівля-продаж існує дуже давно. Доісторична людина, наприклад, обмінювала вбитого оленя на намисто з красивих раковин. Потім з’явився посередник-торговець, який перевозив товари, виготовлені іншими людьми, з місця на місце. Пересувна торгівля протягом багатьох століть залишалась основним видом торгівлі. У західній Європі, наприклад, успішно розвивалася зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля.
Зрушення в сільському господарстві, ремеслах і промисловості України зумовлювали пожвавлення торгівлі. Неабияку роль у цьому відігравали міські торги та базари , на які приїжджали, переважно, жителі навколишніх міст і сіл. Торги існували практично в усіх містах України та спеціалізувалися на продажі певного виду товарів. так, у Дрогобичі в 1523 році був установлений вільний торг на м’ясо, який відбувався в понеділок від свята Петра до Різдва.
У Стрию і Самборі торги проводились лише в четвер. Але місту Самбору привілеєм від 1623 року було надано право ще на два торги протягом тижня. Княже місто Самбір у XVI-XVII ст.. було знане як важливий торговельний центр Галичини. П’ять разів на рік тут проходили 14-денні ярмарки, в яких брали участь купці з Кракова, Відня, Львова та інших великих міст. За кордоном вони охоче купували самбірське полотно, сідла, столярні вироби тощо.
Розвивалася також постійна торгівля, яку здійснювали через стаціонарні заклади – крамниці, магазини, рундуки, склади, корчми, шинки, ятки (лотки). Так, на ринку у Львові працювало 15 крамниць. У тих крамницях («крамах») вирувало торгове життя: були ятки шевські, крамниці золотарів, аптекарів, кушнірів, слюсарів, будки перекупок, саджавки з рибою.
Поширеною була і така форма торгівлі, як корчмарювання. Торгували горілкою, пивом, медом.
В кінці XVIII ст. на західноукраїнських землях з’явилась і аукціонна торгівля.
У наш час все більшого розвитку набуває ринкова торгівля. Розвиток цієї торгівлі призвів до модифікації древньої професії продавця.

Нагору