ТВПУ №4 ім. М. Паращука
Більшість тих, хто має нині статус безробітного, – фахівці із дипломами вузів. Натомість у переліку вакансій переважають робітничі професії.
Ось так коротко можна описати реалії нинішнього ринку праці в Україні і Тернополі зокрема. І таку гірку статистику підтвердили учасники нашого “круглого столу”.
І причини такої ситуації варто шукати на всіх рівнях – від прогалин у вихованні в родині до бездіяльності щодо формування ринку праці на державному рівні. Принаймні кількість фахівців, необхідних для бюджетної сфери держава мала б чітко знати, а відтак впливати на кількість місць для таких фахівців у вузах тощо.
Недопрацьовує і школа, адже належної профорієнтаційної роботи в середній освіті досі немає. Більше того, часто в Україні навіть людина, яка отримує диплом, не знає, що з ним робити далі. Чи здивує тоді вас цифра, що 90% українців НЕ люблять або не задоволені своєю роботою? А саме такі дані отримало під час опитування солідне міжнародне агентство.
Про все це та інші нюанси ми спілкувалися з експертами, яких запросили у нашу студію 16.10.2013 р.Звісно, кожен батько хоче для дитини кращої долі, а тому мріє, аби вона здобула освіту. Проте, очевидно, про майбутнє своїх нащадків варто дбати по-іншому. То що ж ми робимо не так? Як виховати у дітях відповідальність за навчання і майбутню професію? Як правильно зорієнтувати профорієнтацію, аби диплом про вищу освіту не перетворився на непотрібний папірчик, як це є нині доволі часто? Що можна зробити, аби виправити ситуацію на ринку праці?
На всі ці запитання ми шукали відповідь разом із учасниками засідання Громадської ради RIA. Серед них були – психологи, представники вузів, служби зайнятості, профспілок, приватного бізнесу та інші.
До речі, готуючись до Громадської ради RIA, ми мали цікаву розмову із екс-тернополянкою, а тепер жителькою Торонто (Канада).
- Освіта у Канаді – зовсім інша, – каже Наталія Гаєвська. – Там такого немає, щоб дитина прийшла в клас, а вчитель з усіх сил намагався запхати у їй у голову всі знання. У нашій школі учень розуміє, що він мусить це засвоїти, але не розуміє, для чого це йому.
Жінка – психолог за освітою. Вона – мама підлітка. Донька Настя навчалася в Українській гімназії. До того ж, Наталія Гаєвська сама викладала у Галицькому коледжі та технічному університеті, тож добре знається на особливостях освіти та профорієнтаційної роботи в Україні. Натомість тепер активно знайомиться із стилем навчання у Канаді. Причому бачить у ньому чимало “плюсів”. Особливо це стосується спеціалізованого підходу до навчання учнів так званої хай скул. Адже там діти уже чітко знають, яку професію здобуватимуть.
- Я багато чула різних думок – позитивних і негативних про рівень освіти в Канаді, – додає жінка. – Уже будучи там, я зрозуміла: можливо, там не так намагаються “напхати” дітей різною інформацією, як у нас, але їхня освіта набагато більше допомагає молоді на етапі вибору фаху, тобто подальшого шляху у житті. Тож там освіта набагато ефективніша!
Настя нині навчається у восьмому класі. Коли мама переглянула її підручник із хімії, біології, то помітила, що програма є дещо легшою, ніж в однолітків в Україні.
- Головна відмінність їхньої освіти від нашої в тому, що дитину навчають відповідальності за те, що вона вивчає, – додає психолог. – Школяр повинен чітко усвідомлювати, ким він хоче бути, який фах здобуватиме, аби заробити собі на хліб. А ще – визначитися, що буде важливим, а що неважливим у професійному плані. Тобто ще в середній школі дитина вже отримує “маячки”, яким слідує, аби реалізувати себе в житті.
Йдучи у хай скул (вищу школу) дитина сама вибирає клас із профільним навчанням – той напрямок, у якому згодом здобуватиме професійну освіту.
- Тож вони вже у школі чітко уявляють собі, чого хочуть у житті досягнути, – продовжує психолог. – Це виробляє у дитини відповідальність за власну долю і цілеспрямованість. Вони розуміють, що здатні надіятися лише на власні сили. При такому підході дитина чітко розуміє: якщо я сьогодні чогось не вивчив, полінувався прочитати, то надолужити це згодом буде дуже й дуже складно. У нас такого немає. Адже у нас не навчають дітей брати на себе відповідальність за своє навчання, за своє майбутнє, за свою кар’єру.
До речі
Ринок праці в Україні нині схожий радше на порожній радянський магазин, ніж на багатий ярмарок. Адже кожен четвертий з працездатного населення, за статистикою, не працює (див. малюнок унизу – прим. ред.). Як свідчать дані Центру зайнятості, рівень зареєстрованого безробіття становить близько 7%. Приблизно таким він залишається впродовж років.
Звісно, дехто працює неофіційно і далеко не усі безробітні реєструються. Втім, вражає інше – кожен п’ятий з офіційно безробітних має вищу освіту. І лише кожен третій випускник, який перебував на обліку безробітних у 2012 році, знайшов роботу. Отже, щось у нас все-таки не так! От і є нагода пошукати вихід із такої складної ситуації.
Джерело: 20 хвилин
