Слова, обпалені війною…

21 лютого у світі відзначають Міжнародний день рідної мови. Це стало традицією і в нашому навчальному закладі.
Та цьогоріч його значимість, як і значимість рідної мови, відчувається особливо гостро, адже 24 лютого минає  рік з часу повномасштабного вторгнення росії  на територію суверенної України – нашої Батьківщини.
Для українців – це історичний період героїчної оборони, завзятого відвойовування окупованих територій, запеклої битви за національну гідність, свободу і правду, за фундамент ідентичності – УКРАЇНСЬКУ МОВУ.
Викладачами української мови та літератури Скочинською Г.І. та Сокол В.Ф. було організовано виставку плакатів про походження свята, висловів  визначних українців про рідну мову,  проведено для учнів І курсу літературні читання  «Слова, обпалені війною…», що розпочиналися поезією Надії Красоткіної «На часі все…»

В нас , кажуть, мова не на часі.
Іде війна… Ну, що ви! Ах!
А москалі, на здобич ласі,
У наступ йдуть по всіх фронтах.
Їм все на часі: книжка, мова,
І телебачення, й війна.
І Україна світанкова,
Як бачите, ще й не одна…
То ж повертаймо й рідну мову
У книжку, в пісню, у кіно…
Плекаймо мову пелюсткову,
Хай нам не буде ВСЕ ОДНО…

У поезіях наших сучасників Юлії Баклаганич «Раз прийшла росія до Бога…», Лесі Данильчик «Стою на колінах…», «Стають по черзі в селах на коліна…», Любові Заставної «Відплата», Діани Гальченко «Зупиніть цю планету, я маю зійти!!!» та ін. звучать біль, горе втрат, сльози, заклики до боротьби, віра в перемогу, докори за байдужість до рідної мови,  як, наприклад,  в поезії  бійця ЗСУ, що облетіла усі  мережі Інтернет :

Не знаєш української – біда.
Але для мене гірше, коли знаєш
І у державі, де іде війна,
Ворожою ще й досі розмовляєш.
Чому? Не розумію я ніяк.
Невже вам не болить за Україну?
Чому язик убивць і посіпак
Дорожчий вам за рідну? Солов’їну?…

Безсмертна Леся Українка  про силу слова писала: «Слово, моя ти єдиная зброє…». Тож прослухавши рідне слово, обпалене війною, але живе й нескорене, учні  ще раз переконалися в тому, що українська мова, якої так бояться рашисти,- це сакральне поле перемоги України.